Стан сільського господарства України: регіональні диспропорції та шляхи відновлення

Загальна картина: падіння обсягів виробництва

Аналіз за видами продукції: рослинництво та тваринництво

Динаміка по типах господарств: підприємства та населення

Регіональний розріз: від катастрофічного падіння до стабілізації

Фактори впливу на аграрний сектор

Перспективи та шляхи подолання кризових явищ

За підсумками восьми місяців 2025 року індекс сільськогосподарської продукції в Україні склав 91,6% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Ці дані, оприлюднені Державною службою статистики, свідчать про продовження негативної тенденції, що сформувалася під впливом комплексу чинників, серед яких наслідки повномасштабної війни мають вирішальне значення. Загальне падіння майже на 9% є серйозним викликом для однієї з ключових галузей економіки країни, яка традиційно була потужним драйвером експорту. Проте, загальна цифра приховує значні диспропорції, що виникли між різними секторами аграрного виробництва, типами господарств і, що найважливіші, між географічними регіонами. Глибокий аналіз статистики дозволяє не лише констатувати факт кризи, але й виявити «точки опори» та потенційні механізми для подальшого відновлення агропромислового комплексу України в надзвичайно складних умовах.

Детальний розгляд за основними видами продукції демонструє нерівномірність втрат. Найбільше скорочення спостерігається у рослинництві, де індекс виробництва впав до 90,3%. Ця ситуація обумовлена низкою об'єктивних причин, серед яких окупація та тимчасова окупація значних площах найбільш родючих земель, активні бойові дії в прифронтових регіонах, мінування полів, ускладнення логістики та збитки інфраструктурі. Тваринницька галузь показала дещо кращі, але все ж негативні результати 95,1%. Відносна стабільність у цьому секторі може пояснюватися його меншою залежністю від географічного фактора в порівнянні з землеробством, а також пріоритетністю забезпечення внутрішнього ринку. Однак і тут існують серйозні проблеми, пов'язані з годівлею, ветеринарним обслуговуванням та евакуацією поголів'я з небезпечних територій.

Цікавою є динаміка виробництва в розрізі типів господарств. Дані статистики чітко вказують на те, що сільськогосподарські підприємства, які зазвичай формують основну частину товарного виробництва, зазнали більших втрат їх індекс становить 90,4%. Це може бути пов'язано з їх більшою масштабністю, залежністю від експортних ланцюгів постачання та складністю швидкої адаптації до нових ризиків. Натомість господарства населення, орієнтовані переважно на локальний ринок та власне споживання, виявилися більш стійкими. Їх показник 93,7% свідчить про здатність малих форм господарювання до більш гнучкого маневру в умовах кризи, що є важливим фактором продовольчої безпеки на місцевому рівні.

Найбільш яскраво наслідки зовнішніх факторів простежуються в регіональному розрізі. Статистика має шокуючі цифри для окремих областей. Абсолютним антилідером є Донецька область, де обсяг виробництва сільгосппродукції впав до катастрофічних 53,6% від минулорічного рівня. Це прямий результат інтенсивних бойових дій, окупації та руйнувань. Значне падіння також зафіксовано в Херсонській (72,2%), Дніпропетровській (78,5%) та Полтавській (79,0%) областях. Для Херсонської області ключовим чинником є окупація та підрив Каховської ГЕС, що призвело до екологічної катастрофи та втрати зрошуваних земель. Для Дніпропетровської та Полтавської постійні ракетні обстріли та безпекові ризики, що впливають на ведення сільгоспробіт.

Втім, картина не є однозначно негативною. Окремі регіони, розташовані в західній частині країни, демонструють позитивну динаміку або стабілізацію. Найкращі показники зафіксовані у Львівській (102%) та Івано-Франківській (100,6%) областях. Це свідчить про процеси внутрішньої трансформації та адаптації аграрного сектору. До цих регіонів переміщуються частина бізнесу з небезпечних територій, розвивається логістика через західні кордони, а відносно стабільна безпекова обстановка дозволяє планувати довгострокову роботу. Окремої уваги заслуговує приклад Чернігівської області, яка, за повідомленнями, відновила 95% довоєнного рівня виробництва валової продукції сільського господарства за три роки після деокупації. Це дає надію на швидке відновлення інших регіонів за умови забезпечення безпеки та належного фінансування.

Серед ключових факторів, що продовжують тиснути на аграрний сектор, можна виділити кілька основних. Безпековий фактор залишається пріоритетним: окупація територій, мінування, обстріли. Логістичні обмеження, зокрема закриття традиційних морських шляхів експорту, значно підвищують витрати та ускладнюють реалізацію продукції. Фінансові труднощі, такі як нестача обігових коштів, високі відсоткові ставки та страхові тарифи, також гальмують відновлення. Крім того, кадрові проблеми через мобілізацію та міграцію частини населення позначаються на можливостях ведення сільгоспробіт.

Перспективи подолання кризи пов'язані з комплексом заходів. Насамперед, це пріоритетне забезпечення безпеки та розмінування сільськогосподарських угідь. По-друге, необхідна підтримка держави через програми фінансування, компенсації та страхування ризиків. По-третє, критично важливим є розвиток альтернативних шляхів експорту, так званих «зелених коридорів», та модернізація прикордонної інфраструктури. Досвід Чернігівської, Львівської та Івано-Франківської областей доводить, що навіть в умовах війни можлива не лише стабілізація, але й певне зростання за рахунок внутрішньої перебудови, релокації бізнесу та ефективного використання європейських векторів співпраці. Сільське господарство України продовжує боротьбу не лише за економічні показники, але й за продовольчу безпеку країни та світу.