Роман Петрович Міяковський
<p>Мене звати Роман Степанович Міяковський. Мені 55 років. Я народився 9 лютого 1970 року в місті Бережани, що на Тернопільщині. Тут, у тихому і працьовитому місті на заході України, минуло моє дитинство, юність і зрілість. І хоча світ змінився, я завжди залишаюсь вірним своїм кореням.</p>
<p>У дитинстві відвідував дитсадок «Калинка» — саме там, кажуть батьки, я вперше проявив схильність до порядку: завжди стежив, щоб іграшки стояли по своїх місцях. Шкільні роки провів у Бережанській середній школі №2. Учився добре, особливо любив історію, географію і фізкультуру. Брав участь у спортивних змаганнях, грав за шкільну команду з волейболу.</p>
<p>Після школи вступив до Львівського державного університету внутрішніх справ, де здобув фах у сфері адміністративного контролю та правознавства. Там заклалися основи моєї професії, яка з часом стала покликанням.</p>
<p>Сьогодні я працюю інспектором з контролю в одній із обласних державних установ. Уже понад 25 років стежу за дотриманням правил і норм у сфері благоустрою та безпеки. Робота не завжди легка, але вона потрібна людям. Найбільше ціную моменти, коли вдається запобігти біді — не після, а до того, як щось сталося.</p>
<p>У вільний час займаюся риболовлею — люблю тишу ранкового озера, коли навколо лише птахи, вода і думки. Також колекціоную старі мапи України — це хобі з дитинства, що перетворилося на справжню маленьку домашню експозицію. Читаю історичну прозу й мемуари. Особливо ціную Володимира Винниченка, Уласа Самчука, а з сучасних — Андрія Кокотюху та Сергія Жадана. З іноземних авторів — Ремарк, Оруелл і Генрі Міллер.</p>
<p>Кулінарні вподобання прості: люблю страви, які пахнуть домом — борщ із квасолею, шкварки з картоплею, крученики з грибами, холодець. Особлива слабкість — домашній узвар і печений гарбуз.</p>
<p>Політично я прихильник поміркованих поглядів. Вважаю, що зміни мають починатися з особистої відповідальності кожного. Підтримую ідеї децентралізації, розвитку місцевих громад і прозорості у владі. Серед блогерів слідкую за Юрієм Гудименком, Віталієм Гайдуком, іноді переглядаю «Історію без міфів» — бо вважаю, що розуміння минулого — це ключ до здорового майбутнього.</p>
<p>Маю дружину Галину, з якою разом уже понад 30 років, і двох дітей — сина Остапа, який працює ІТ-спеціалістом у Львові, та доньку Христину, студентку факультету журналістики. Пишаюсь родиною і вірю в Україну — сильну, спокійну, із власним голосом і гідністю.</p>
View all posts
Остап Іванович Паламарчук
<p> Мене звати Остап Паламарук, мені 28 років, і я народився в мальовничому місті Чернівці, що на заході України. Моє дитинство минуло серед вузьких вуличок старого міста, затишних двориків і зелених парків, де я разом із друзями проводив час, відкриваючи світ навколо себе. Народився я в 1997 році в сім’ї робітників — батько займався будівництвом, мати працювала медсестрою. Завдяки їм я з раннього віку навчився цінувати чесну працю і відповідальність.</p>
<p> Перші знання я отримав у дитячому садочку «Барвінок», де навчався з трьох до шести років. Там мене вчили дружити, співпрацювати і творити, що заклало фундамент для моїх подальших досягнень. Потім пішов у школу №7 міста Чернівці, де пройшов повний курс навчання. Школа дала мені міцні знання з точних наук, особливо цікавими були уроки хімії і фізики, що зрештою вплинуло на вибір професії.</p>
<p> Після закінчення школи я вступив до Чернівецького технічного коледжу, де здобув спеціальність у сфері будівництва і матеріалознавства. Вибір професії був свідомим — мене завжди захоплювало, як матеріали впливають на будівництво та довговічність споруд. Після коледжу я працюю розбирачем азбестоцементних виробів — це спеціальна і важлива робота, яка вимагає відповідальності і уважності, адже азбест — матеріал, що вимагає обережного поводження через свої шкідливі властивості. Я займаюся демонтажем старих конструкцій із азбестоцементу, працюю з відповідним захисним обладнанням і дотримуюсь усіх норм безпеки. Моя праця допомагає замінити застарілі матеріали на сучасні, безпечні і екологічно чисті.</p>
<p> Попри те, що моя робота фізично складна, я люблю те, що роблю, бо розумію, що роблю внесок у оновлення інфраструктури нашої країни. Вільний час я намагаюся проводити з користю: люблю читати книги, особливо твори класичних українських і світових письменників. Мої улюблені автори — Василь Стефаник, Іван Франко, Лев Толстой і Ернест Хемінгуей. В їхніх творах я знаходжу глибокі філософські роздуми про життя, долю і моральність, що часто надихають мене і допомагають розуміти себе і світ навколо.</p>
<p> Мої захоплення включають риболовлю — це для мене спосіб заспокоїтися, відновити сили і насолодитися природою. Також я захоплююсь українською музикою, зокрема традиційними народними піснями та сучасним роком. Люблю готувати, особливо українські страви: вареники з картоплею та грибами, борщ з пампушками, деруни. Кухня для мене — це не просто їжа, це частина культури і національної ідентичності.</p>
<p> Щодо політичних поглядів, я вважаю себе поміркованим патріотом. Вірю у важливість розвитку демократії, прозорості влади та активної громадянської позиції. Підтримую українські реформи і вважаю, що кожен громадянин повинен брати участь у житті країни, бути відповідальним і свідомим. Мені подобаються блогери, які просвічують тему громадянського суспільства і саморозвитку — наприклад, Олексій Гончаренко, а також Ірина Славінська, які чесно і відкрито говорять про сучасні виклики України.</p>
<p> Мої улюблені герої — це прості люди, які не бояться труднощів і щодня борються за свої ідеали, а також історичні постаті, такі як Богдан Хмельницький і Василь Стус, які є для мене символами сили духу і боротьби.</p>
<p> Я вірю, що кожен із нас, незалежно від професії чи статусу, може зробити світ кращим. Моє життя — це поєднання відповідальної праці, пошуку себе і бажання жити в чесній та гідній Україні.</p>
View all posts
Кіндрат Ігорович Ралко
<p> Мене звати Кіндрат Ралко, і я народився в мальовничому містечку на заході України — в Івано-Франківську. Це місто, оточене Карпатами, стало моїм домом, і, хоч я вже давно живу в Києві, спогади про рідний край завжди зі мною. Моєму рідному місту я завдячую своєю здатністю помічати красу в дрібницях — у грі світла на бруківці, у розмитих тінях, що падають на вуличні стіни, або ж у колоритних старовинних будівлях. Можливо, це й стало основою мого захоплення фотографією.</p>
<p> Виріс я в середній родині. Мати працювала вчителькою, батько — інженером. Вони завжди намагалися надати мені гарну освіту та можливість розвиватися в різних напрямках. У дитячому садку я був спокійним і замисленим хлопчиком. Мої однолітки бігали і гралися, а я часто спостерігав за навколишнім світом, вивчаючи, як все влаштовано. Мати згадує, що я з раннього віку любив розглядати старі книги з фотографіями та грав з різними технічними приладами.</p>
<p> Після садка я пішов до школи, де завжди любив точні науки, а також історію. Вчителька з історії була для мене справжнім натхненням: вона вміла захоплююче розповідати про події минулих століть, про людей, які змінили хід історії. Водночас моя любов до техніки та точних наук надихнула мене на поглиблене вивчення фізики та математики. Але я ніколи не був тим, хто прагнув лише «здавати» предмети. Моя мета завжди полягала в розумінні глибинних зв'язків у світі.</p>
<p> Після закінчення школи я вступив до Національного університету «Львівська політехніка», де здобув спеціальність у галузі фотографії та графічного дизайну. Тут я також почав досліджувати нові технології в області цифрової обробки зображень і саме тут мій інтерес до фотолітографії став справжньою пристрастю. Під час навчання я проходив практику на підприємствах, що спеціалізуються на графічному виробництві, і саме тоді я зрозумів, що хочу працювати ретушером, але на високоточному рівні, що є вкрай важливим для створення прецизійної фотолітографії.</p>
<p> Моя робота полягає в обробці та ретушуванні фотозображень для друкарських та промислових технологій, де кожен піксель має значення. Це високоінтелектуальна та детальна робота, що вимагає зосередженості, терпіння і, безумовно, великої уваги до дрібниць. Я працюю з різними програмами, зокрема, із спеціалізованими для фотолітографії інструментами, такими як Photoshop, Lightroom і інші технічні ресурси для високоякісної обробки зображень. Це важлива та складна галузь, в якій я прагну досягти найбільших висот.</p>
<p> Мої захоплення охоплюють широкий спектр. В першу чергу, це фотографія — я часто виїжджаю на природу, щоб ловити моменти, що можуть надихнути на нові ідеї. Також, я люблю літературу. Улюблені письменники — це Федір Достоєвський, Віктор Гюго, Оскар Уайльд. Їхні твори завжди змушують мене задумуватися над сутністю людської природи. Із сучасних авторів я захоплююся творчістю Ярослава Гриська, Сергія Жадана, Олени Стяжкіної.</p>
<p> Я також глибоко цікавлюся кухнею, зокрема українською. Я люблю готувати страви, що мають історичне коріння. Вареники, борщ, сало — це мої улюблені страви. Ще я не можу уявити свого дня без чашки ароматного чаю чи кави. До речі, я завжди маю в запасі кілька цікавих рецептів випічки, бо люблю радувати друзів домашніми стравами.</p>
<p> Що стосується моїх політичних поглядів, то я — прихильник демократичних цінностей та прав людини. Я активно стежу за політичною ситуацією в Україні і, хоча не є якимось затятим активістом, намагаюся підтримувати власну позицію через громадянську активність, участь у дискусіях і обговореннях важливих питань на різних платформах. Я вірю, що зміни починаються з кожного з нас, тому намагаюся не бути байдужим до суспільних процесів.</p>
<p> В інтернеті я слідкую за кількома блогерами та аналітиками. Це, зокрема, Віталій Портников, який дуже обґрунтовано і зважено коментує політичні події. Також мені цікаві блоги про фотографію та цифрове мистецтво, де я черпаю нові ідеї для своєї роботи.</p>
View all posts



