Зміст
За кілька кілометрів від фронту: збирання озимої пшениці під обстрілом
Укрінформ підготував репортаж із полів, що за 5 км від лінії фронту. Від початку повномасштабного вторгнення запорізькі аграрії дивують не лише врожайністю, а й витривалістю: збирають озиму пшеницю в бронежилетах та касках, а трактори й комбайни працюють серед руїн та фортифікацій, встановлених на полі. Нині війна вийшла на новий рівень, і аграрії також адаптуються під ці умови: на сільгосптехніку монтажують РЕБи, а в руках тримають мисливські рушниці на випадок непередбачених зустрічей із ворогом під час руху між полями.
У нас на дорозі знову чути «прильоти» — черги димових стовпів горизонтально змивають чистий порив повітря. Поблизу видно, як поле, колись доглянуте заансаджене ланами тракторів, тепер жене бур’ян і руйнування від ворожих ударів. Нашій знімальній групі вдалося домовитися з керівником господарства, який погодився зустріти нас на вузькому шляху, що веде до першого відділення господарства. Він представляється як Василь Миколайович, керівник з 2016 року.
Зруйновані ангари та інфраструктура
«Із самого початку війни ворог почав цілити по ангарах та сільгосппідприємствах. Сюди прилітало з «Градів», потім КАБ зруйнував ангар. Воронка була велика, зараз бурʼяном вже заросла», — розповідає Василь, показуючи на розбиті залишки колишнього першого відділення їхнього господарства. Раніше тут зберігали зернові культури, ваги для пайщиків та адміністративні приміщення. Тепер — тільки руйнування та пустка. “Серед залишених об’єктів — лише сліди піска, пагони бур’янів та обгорілі фрагменти пластику. Водночас з таких місць ворог бачить рух сільгосптехніки та людей, і завдає ударів повторно”,— додає він.
Під час нашого візиту нарівні з руйнуванням ми бачимо, як агрономи намагаються перегнати техніку. Проте ворог відстежує рух і удари з ударних систем поповнюють списки знищених об’єктів. Василь зазначає, що у мирні часи тут зважували зерно, але тепер доводиться прямувати з комбайнами на поля, де врешті-решт доводиться зупинятися через загрозу обстрілу або дощ. «Доводиться прямо з комбайна вивозити його, — пояснює він, — десь складати — прямо на полі, але це ризик — може початися дощ, або може бути обстріл. Все може просто згоріти».
Утрачена земля: площі та наслідки війни
За словами Василя, господарство традиційно обробляло близько 19 тисяч гектарів. Зараз в обробітку залишаються лише 13 тисяч — решта або втрачена через бойові дії, або окупована. Частина полів близько до лінії фронту недоступна, ще частина — окупована або зруйнована. «Ми втрачаємо не лише посіви, а й потенціал майбутніх років; від цього залежить, як ми зможемо повернутися до нормального життєвого циклу», — додає керівник.
Адаптація аграріїв до нових умов
Контекст війни змушує адаптовуватися: аграрії оснастили сільгосптехніку РЕБами — вони захищають техніку та зв’язок на полях. Водії та оператори отримують інструктажі з дій у випадку обстрілу, а самі машини залишаються більш мобільними для швидкої евакуації за потреби. Також з’явилася практика брати із собою мисливську рушницю — для самозахисту та можливої необхідності у відверненні загрози під час руху між ділянками поля. Василь підкреслює: «Невизначеність триває, але ми намагаємося зберегти кожне поле та кожен гектар».
Репортаж із очима керівника Василя Миколайовича
«Із самого початку війни ворог почав цілити по ангарах та сільгосппідприємствах. Сюди прилітало з «Градів», потім КАБ зруйнував ангар. Воронка була велика, зараз бурʼяном вже заросла. У мирні часи тут зберігали зернові культури, вичікували хорошої ціни і потім продавали. Ще в минулому році ми тут зважували зерно, але ворог побачив рух сільгосптехніки, людей – і почав добивати те, що тут залишалося. Ми намагалися перегнати трактори, та ворог полював за технікою, відстежив і вдарив «Градами»», — розповідає Василь Миколайович. Він додає, що відпрацьований досвід війни змінив підхід до планування посівів та збірки: «Зараз важливий кожен крок — від логістики до збереження врожаю. Ми розуміємо, що прийдуть кращі дні, але треба вижити і зберегти виробничий ланцюг». Він також зауважує: «Радує те, що люди залишаються на роботі, бо кожна крапля зусиль — це крок до відбудови після війни».
Comments