Лось: гігант лісів України та історія його збереження

Лось звичайний та американський, статус в Україні та сучасні зусилля з охорони

Зміст

1. Лось як біологічний вид та основні ознаки

Лось (Alces) — рід ссавців, найбільший представник родини оленевих. Сучасних лосів зазвичай розрізняють на два види: лось звичайний і лось американський; іноді другий не виокремлюють як окремий вид. У сучасній Україні лось звичайний трапляється, але його популяція зазнала тривалого зменшення. 9 листопада 2017 року лося внесено до Червоної книги України рішенням Національної комісії з питань Червоної книги України після відповідної пропозиції у травні 2017 року. Таке рішення підкреслює важливість збереження виду та інформування громадськості про його статус.

Довжина тіла самця до 3 м, висота в загривку до 2,3 м, довжина хвоста 12–13 см; маса 360–600 кг. Самки дрібніші за самців. За зовнішнім виглядом лось відрізняється від інших оленів: тулуб і шия короткі, загривок високий, у вигляді горба; ноги сильно витягнуті, через що лось вимушено заходить у воду або стає на коліна передніх ніг, щоб попити. Голова велика, горбоносна, з нависаючою м’ясистою верхньою губою. Під горлом м’який шкірястий виріст (званий «сережкою»), що досягає 25–40 см. Шерсть груба, буро-чорна; ноги світло-сірі, майже білі. У дикій природі зустрічаються особини з повністю білого кольору хутра — не альбіноси, але їх не так багато: не більше 100 особин у популяції.

У самців — величезні роги, що набувають лопатоподібної форми; розмах може досягати 180 см, маса — 20–30 кг. Роги лося щорічно з’являються після випадання старих: вони скидаються в листопаді—грудні, після чого лось залишається без них до квітня—травня. Самки — безрогі. Роги лося — один із найбільш відомих мисливських трофеїв, які виставляють на конкурсах мисливських трофеїв.

2. Види, статус в Україні та історія занесення до Червоної книги

Сучасні лоси належать до двох основних видів: лось звичайний та лось американський (іноді другий не виокремлюють як окремий вид). Лось звичайний живе в Україні, але його чисельність значно знизилася через антропогенні впливи та зміни середовища. У відповідь Національна комісія з питань Червоної книги України 9 листопада 2017 року офіційно занесла лося до Червоної книги, після розгляду пропозиції, висунутої у травні 2017 року. Це дозволило зосередити увагу на його збереженні та регіональному моніторингу популяції, а також стимулювати зусилля з охорони його середовища існування.

Заходи охорони включають охорону лісових ділянок, моніторинг популяцій, запобігання конфліктам із сільським господарством та транспортом, а також просвіту населення щодо безпеки під час перебування поблизу лося та його середовища.

3. Ареал, міграції та сезонні зміни

Лоси населяють різні ліси, верболозники поблизу берегів степових річок та озер, а в лісотундрі — поблизу березняків та осичняків. Влітку вони з’являються навіть далеко від лісу, іноді на сотні кілометрів. Велике значення для лосів мають болота, тихі річки та озера: там вони годуються водною рослинністю та схиляються до відпочинку від спеки. У регіонах з низьким сніговим покривом (менше 30–50 см) лосі більш осілі; за сильного снігового покриву до 70 см вони переміщуються в менш сніжні райони. Перехід до зимівель відбувається поступово: першими відходять самки з лосенятами, останніми — дорослі самці та самки без лосенят. У день лосі проходять 10–15 км. Весняні повернення відбуваються у зворотному порядку: першими повертаються дорослі самці, останні — самки з лосенятами. Лоси адаптивні до антропогенних ландшафтів: вони використовують як лісові, так і відкриті ділянки, але збереження міграційних шляхів залишає важливе значення для їх довготривалої стабільності.

У лосів немає фіксованих годин харчування та відпочинку. Літня спека та гнизують та комахи роблять їх переважно нічними; вдень вони заводять себе у прохолодні затінені ділянки або води. Взимку вони харчуються вдень, а вночі лежать. У сильні морози вони лягають у пухкий сніг, злегка зменшуючи тепловтрати. Знаходження стойбів — лідерна особливість зимового режиму: стойби формуються біля кормових місць і можуть розміщуватися на ділянках лісу з різним типом підлісок. У середній смузі Росії та Сибіру стойби розташовані біля молодих сосняків та вербняків, у дальньому Сході — над хвойними масивами з підліском зі змішаних дерев.

Лосі часто заселяють солонці та навіть відвідують дороги, де злизують сіль. Такі повадки доводять їхню пристосованість до різних умов, але водночас створюють конфлікти з людиною та техногенною інфраструктурою. Тривалий та сталий моніторинг дозволяє краще планувати лісове господарство та дорожні заходи з урахуванням потреб лося.

4. Харчування та взаємодія з лісовими екосистемами

Лоси харчуються деревинно-чагарниковою та трав’янистою рослинністю, а також мохами, лишайниками та грибами. Влітку вони поїдають листя з високих гілок, дістаючись їх завдяки зросту. Також споживають водні та біляводні рослини: бобівник, калюжниця, латаття, хвощі, а також ті трави, що ростуть на згарах та лісосіках. До осені їх раціон збагачується шапинковими грибами та ягодами — чорницею та брусницею. Взимку основні кормові ресурси — верба, сосна (у північних регіонах — ялиця), осика, горобина, береза, малина, жостір; у відлиги лосі гризуть кору дерев. За день дорослий лось з’їдає 12–15 кг корму взимку та близько 35 кг улітку; щорічний обсяг харчування складає приблизно 7 тонн. Таке щоденне внесення біомаси впливає на лісову рослинність, створюючи регулярні зони пошкодження молодих насаджень, але водночас підтримуючи біорізноманіття завдяки вибірковому зниженню конкретних рослин.

Лоси виступають важливим учасником лісових екосистем: вони впливають на розповсюдження насіння та формування лісової підстилки, що в свою чергу змінює структуру ландшафту. У регіонах із великою чисельністю лосів вони іноді ушкоджують лісові розплідники та молоді насадження, що вимагає координації дій між лісогосподарськими організаціями та мисливськими спільнотами. Присутність лося на території також робить їх помітними для туристів та спостерігачів за природою, додаючи цінності природоохоронним програмам та освітнім ініціативам.

5. Роги, трофеї та роль у культурі мисливства

Роги лося — один з найпомітніших біологічних атрибутів. Їхній розмах може досягати 180 см, маса — 20–30 кг, а форма часто лопатоподібна, особливо у якутських та американських лосів. Роги лося з’являються щороку, знімаються в листопаді—грудні та виростають знову майже до кінця весни. Самки безрогі. Роги лося широко використовується як мисливський трофей та експонат у колекціях, що відзначає важливість виду для культурної історії мисливства та музейних зібрань. Такі атрибути також допомагають підтримувати інтерес до охорони лося, адже вони привертають увагу громадськості та надають матеріали для наукових досліджень та просвітницьких програм.

6. Виклики збереження та майбутнє

Зменшення чисельності лося в Україні підштовхнуло до офіційної охорони виду. Підтримка популяцій потребує збереження лісових ландшафтів, охорони міграційних шляхів та мінімізації конфліктів із інфраструктурою та землекористуванням. Окрім цього, важливими кроками є моніторинг чисельності, стабільні лісогосподарські практики та міжнародне співробітництво для збереження лося на європейському та північноамериканському ареалі. У суспільстві зростає інтерес до природних ресурсів та відповідального мисливства, що може стати основою для сталого розвитку екотуризму та освітніх програм, спрямованих на збереження лося та його середовища існування.