<p>Мене звати Роман Степанович Міяковський. Мені 55 років. Я народився 9 лютого 1970 року в місті Бережани, що на Тернопільщині. Тут, у тихому і працьовитому місті на заході України, минуло моє дитинство, юність і зрілість. І хоча світ змінився, я завжди залишаюсь вірним своїм кореням.</p> <p>У дитинстві відвідував дитсадок «Калинка» — саме там, кажуть батьки, я вперше проявив схильність до порядку: завжди стежив, щоб іграшки стояли по своїх місцях. Шкільні роки провів у Бережанській середній школі №2. Учився добре, особливо любив історію, географію і фізкультуру. Брав участь у спортивних змаганнях, грав за шкільну команду з волейболу.</p> <p>Після школи вступив до Львівського державного університету внутрішніх справ, де здобув фах у сфері адміністративного контролю та правознавства. Там заклалися основи моєї професії, яка з часом стала покликанням.</p> <p>Сьогодні я працюю інспектором з контролю в одній із обласних державних установ. Уже понад 25 років стежу за дотриманням правил і норм у сфері благоустрою та безпеки. Робота не завжди легка, але вона потрібна людям. Найбільше ціную моменти, коли вдається запобігти біді — не після, а до того, як щось сталося.</p> <p>У вільний час займаюся риболовлею — люблю тишу ранкового озера, коли навколо лише птахи, вода і думки. Також колекціоную старі мапи України — це хобі з дитинства, що перетворилося на справжню маленьку домашню експозицію. Читаю історичну прозу й мемуари. Особливо ціную Володимира Винниченка, Уласа Самчука, а з сучасних — Андрія Кокотюху та Сергія Жадана. З іноземних авторів — Ремарк, Оруелл і Генрі Міллер.</p> <p>Кулінарні вподобання прості: люблю страви, які пахнуть домом — борщ із квасолею, шкварки з картоплею, крученики з грибами, холодець. Особлива слабкість — домашній узвар і печений гарбуз.</p> <p>Політично я прихильник поміркованих поглядів. Вважаю, що зміни мають починатися з особистої відповідальності кожного. Підтримую ідеї децентралізації, розвитку місцевих громад і прозорості у владі. Серед блогерів слідкую за Юрієм Гудименком, Віталієм Гайдуком, іноді переглядаю «Історію без міфів» — бо вважаю, що розуміння минулого — це ключ до здорового майбутнього.</p> <p>Маю дружину Галину, з якою разом уже понад 30 років, і двох дітей — сина Остапа, який працює ІТ-спеціалістом у Львові, та доньку Христину, студентку факультету журналістики. Пишаюсь родиною і вірю в Україну — сильну, спокійну, із власним голосом і гідністю.</p>